Про рік, що минає.
Так склалося, що на прикінці минулого року мені довелося закрити свій бізнес. Пошуки “себе” в Тернополі, в Україні - закінчилися “нічим”. Взяв свій закордонний паспорт, рюкзак на плечі і поїхав... до Польщі. Про те, як я жив перші три місяці я навіть згадувати не хочу. Про те, як знайшов першу свою офіційну роботу тут - пам'ятатиму завжди. Минув майже рік. У мене пристойна робота, нормальне житло, автомобіль. Сьогодні зі мною моя сім'я. Мої діти ходять в дитячий садочок, дружина офіційно працевлаштована. Я знаю, що таке жити за законом, коли в тебе є обов'язки і ти маєш права.
Все пізнається в порівнянні...
Коли читаю про те, як в Україні все добре і яке райдужне майбутнє обіцяє діючий Президент - злість розриває. Наші українські політики, прийшовши до влади піклуються не про країну, не про її народ, а виключно про свої кишені. Вони ніколи не наведуть лад в Україні.
А пану Порошенко я дякую за те, що маю змогу відчути себе Людиною. З іншого боку - я ненавиджу пана Порошенко за те, що я живу на чужбині, що спілкуюся чужою мовою, що на Батьківщині я нікому не потрібен.